Є символи, до яких звикаєш настільки, що перестаєш замислюватися про їхнє значення.
Синє і жовте... На прапорах, які майорять над українськими містами. На шевронах тих, хто дорогою ціною захищає нас 24/7. Над могилами тих, хто повернувся додому на щиті. На дитячих малюнках, які висять, як скарб, на холодильнику. У маленьких стрічках на рюкзаках, щоб за кордоном теж знали, що ми браття козацького роду. У вишивці, котра є тканинним літописом нашої історії. У маленьких прапорцях на столах у робочих кабінетах. За цими кольорами – значно більше, ніж просто поєднання.
Синє – це наше небо, яке ми хочемо бачити мирним і чистим.
Жовте – пшениця на нашій землі, яка має бути вільною від ворога.
Між цими кольорами – усе те, що ми називаємо своїм: міста й села, рідні вулиці, домівки, університети, дитячі майданчики, місця, куди хочеться повертатися.
Прапор нагадує: Україна – це не лише територія на карті. Це простір, який ми любимо, бережемо і захищаємо. Це люди, з якими ділимо життя. Це пам’ять про тих, кого поруч уже немає. І це майбутнє, заради якого тримаємося сьогодні.
У День Прапора закликаємо побачити синьо-жовтий і подумати про своє.
Про дім.
Про тих, хто поруч.
Про тих, кого чекаємо.
Про Україну, якою хочемо бачити її завтра.
З Днем Державного Прапора України!
