21 лютого – День рідної мови

21 лютого – День рідної мови

Наша Рідна Мова – найбагатша в світі! У її словнику налічується більше 200 тисяч слів.
Не будьмо байдужими, давайте разом захищати найбільше наше багатство –
нашу Рідну Українську Мову!

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови - свято, засноване ЮНЕСКО в 1999 році. Головна мета цього дня - підтримати самобутність і важливість кожної мови та її важливість для народу. Недарма кажуть, що після відмови від рідної мови нація вмирає, адже мова містить історію і культуру держави. Мовне питання досі є дуже актуальним в Україні і викликає безліч суперечок.  26 жовтня 1999 на Генеральної конференції ЮНЕСКО було оголошено про підтримку мовного та культурного різноманіття і багатомовності. Для цього було засноване міжнародне свято, що відзначається 21 лютого. З 2000 року День рідної мови щорічно відзначають в Україні.

Про своє ставлення до рідного слова «Живи народу вільне слово»
пишуть наші студенти

Вероніка Ніконенко (група КН-18-1):

- Цивілізоване суспільство не може існувати без мови – найголовнішого засобу спілкування, засобу вираження думки і передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші слова. Якщо позбавити людину можливості говорити рідною мовою, частина його душі піде назавжди. Так і народ, що втратив мову, поступово вмирає. Мелодійна і неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною. Наша українська мова – це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України. Доки живе мова, доти живе народ.

 Вадим Філоненко (група ЕК 19-1):

- Вона – безумовний класик, чиї твори увійшли до шкільних програм, стали піснями, символами. Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда – все це про Ліну Костенко. Вона має гостре слово, блискавичну реакцію і неабияке почуття гумору. Але світ пам’ятає її не такою. Для недосвідченого народу вона ніжна і тендітна поетеса, чий образ тісно переплітається з Марусею Чурай – міфічною авторкою пісень, яку популяризувала серед інтелігенції саме Ліна Костенко. І справді, в них є дещо схоже – жіночність, відданість, ніжне ставлення до рідного слова. Пісня – це те, що супроводжує українця все життя, змалку до самої смерті, і тому мелодійна творчість обох авторок просто не може залишити байдужим нікого. Їхня духовна сила є справжнім символом України, чесність якого не підлягає сумніву. Ліна Костенко – постать, котра всім своїм єством боронить і поважає рідну мову з її непередаваним колоритом, і саме вона є прикладом справжньої любові для кожного українця.

Антон Вручинський (група КН-18-1):

- Для мене мова – це найбільший скарб народу. У ній ввібрана вся його історія і досвід, надбаний тисячоліттями, характер, культура і звичаї. Пройшовши через вогонь і воду, мова мінялася разом із народом, вбирала в себе всі його переживання, настрої, була чітким відображенням рівня національної свідомості, розвитку. Була саме тим, що об’єднувало мільйони людей як одне ціле, прищеплювала жагу до свободи, єдності зі своїм народом і спонукала до дій. Недарма в літературі тема значимості слова так гарно розкрита. У своїх поетичних творах і наукових працях Максим Рильський закликав людей пам’ятати і шанувати рідне слово: «Нехай вона щоразу служить вам, хоч і живе своїм живим життям”. Для повноцінного існування народу необхідно підтримувати високий рівень мовної культури, адже кожне слово – це праця, натхнення, сама людина, досконала річ для відображення своєї думки в кришталевій формі. Ввібравши в себе весь досвід та історію предків, передаючись із покоління в покоління, пройшовши через всі перешкоди, слово дійшло до наших часів у найкращому своєму прояві. Тепер саме на нас лежить відповідальність за подальше збереження і розвиток слова. Не можна допустити, щоб цей величний шлях був забутий або спотворений нешанобливим ставленням людей. Слово – невід’ємна складова кожного народу, прояв його свободи і характеру. Це те, без чого неможливо досягти високого рівня самосвідомості. Те, що відіграє величезну роль у формуванні кожного з нас.

Надя Торгунакова (група МВС-20-1):   

- Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв. Мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу. Так, вірменська мова – моя рідна мова, має свою багатовікову і насичену історію. Вона є своєрідним символом свободи, так як формувалася під впливом постійної боротьби вірмен за свою незалежність. Кожен народ відбувся тоді, коли усвідомив себе у рідному слові. Багато хто каже: рідна мова передається на генетичному рівні; неможливо бути вірменином і не знати вірменської. І це стосується не тільки цієї мови! Якою б мовою ми не спілкувалися, в жодному разі не можна забувати свою рідну мову, адже вона засвоюється з молоком матері і залишається зрозумілою на все життя.

* * *

Свою патріотичну позицію висловлює доцент кафедри іноземних та української мов Олена Гончаренко: «Вивчайте рідну мову!» 

- Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь", - вказував Пророк нашої нації.

Це запорука свободи, інтелектуального розвитку, самобутнього світосприйняття, неповторної енергії Вашої думки, що вирізняє Вас серед інших і вказує на родовий зв'язок із попереднім поколінням. Її слід вивчати все життя. Втрата рідної мови призводить до денаціоналізації, до пристосуванства, до меншовартості, до низької самооцінки,  до рабства.

Як стверджував наш відомий лінгвіст О. Потебня: денаціоналізація "сходить на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на ослаблення енергії думки, на гидоту занедбання на місці витіснення, але нічим не заступлених форм свідомості; на ослаблення зв'язку молодого покоління з дорослими, який заступає лише слабкий зв'язок із чужими; на деморалізацію суспільства, аморальність, спідління. Навіть коли ті, хто пригнічує, досить близькі до пригнічуваних, а останні не позбавляються насильно майна і не обертаються в рабство гірших форм, денаціоналізація все ж призводить до економічної та розумової залежності і стає джерелом страждань".

Отже, бережіть чистоту своїх душ – вивчайте і послуговуйтеся рідною мовою!

 

 

 

21.02.2021

Партнери

Copyright 2021 ©