Ми живемо в епоху, що визначає майбутнє нашої держави на століття вперед. Для когось історія – це дати у підручниках, але для кожного з нас вона стала особистим болем, надією та щоденним вибором. Ми називаємо це терміном «Війна за Незалежність України». За цією назвою стоять мільйони життів, що змінилися назавжди.
Усе почалося не сьогодні, і не чотири роки тому. Ще холодної зими 19 лютого 2014 року, коли в повітрі вже відчувався подих весни, ворог підступно почав зазіхати на наш Крим і східні землі. Тоді ми вперше зрозуміли: Незалежність – це не просто слово в Конституції, це те, що доводиться захищати власною волею та кров’ю.
А потім прийшов лютий 2022-го… Ранок, який поділив життя на «до» і «після». Ми пам’ятаємо черги біля військкоматів, де вчорашні студенти ставали воїнами, та волонтерські хаби, де викладачі й молодь разом плели сітки й готували допомогу, робили ремонт у кімнатах гуртожитку для прихисту наших громадян, які вимушено покинули свій рідний дім. Ці дії стали нашим спротивом окупантам, нашою спільною молитвою без слів.
За ці роки відбулося чимало подій. Ми бачили, як ворожі залізні колони зупинялися перед беззбройними людьми на Чернігівщині та Сумщині. Ми відчували гордість за кожне відвойоване місто й село. Ми раділи, коли в Чорному морі стало трохи спокійніше без ворожого крейсера «Москва». Ми пишалися, коли українське небо ставало територією наших дронів. У 2024-2025 роках ми довели всьому світові: український розум та відвага здатні на дива, які раніше вважалися неможливими. Бо ж навіть українська «Павутина» може нести смертельну загрозу ворогові…
24 лютого для нас – Національний день молитви. Це час зупинитися серед щоденної метушні, згадати наше «Небесне військо» та подякувати кожному Захисникові й Захисниці. Це мить, коли наші різні голоси зливаються в один – за Перемогу, за тих, хто не повернувся до аудиторій, і за тих, хто просто зараз відважно продовжує тримати фронт.
Війна загартувала нас, але не зробила черствими. Вона навчила нас цінувати кожну зустріч, кожен дзвінок тим, кого ми любимо, кожен світанок у рідному місті, кожне заняття в університеті. Наш шлях триває. Сьогодні ДУЕТ – це не лише стіни й лекції. Це люди, об’єднані спільною пам’яттю і спільною відповідальністю. Ми не маємо права змарнувати цей шанс на Свободу, за який сплачується така висока ціна.
Ми вистояли, бо згуртувалися. Зберігаймо світло в душі та єдність у діях. Разом – до Перемоги!
Слава Україні! Героям слава!
